Золота каблучка абхазького лохотрону

0 Comments

Абхазію можна вважати першою країною, яку я відвідав після розпаду Радянського Союзу. 1992 року під час відпочинку з батьками в Адлері ми каталися туди на екскурсію ще під час грузино-абхазької війни. Після цього я ще кілька разів бував в Абхазії автомобілем і просто приїжджаючи самостійно на автобусі, але цього разу після закінчення молодіжного фестивалю вирішив взяти автобусну екскурсію, купити домашнього місцевого винишка, розслабитись і просто покататися, т.к. нічого нового вже точно не почую. Не вийшло…

Пропозицій з екскурсій до Абхазії не багато, країна маленька і цікавих місць небагато, тому гіди намагаються зробити пам’яткою будь-який струмок та камінь. Зазвичай пропонується кілька оглядів по Гаграмі, Піцунді, Сухумі, джип-тур по складнопролазних місцях для звичайного авто за озером Ріца або «Золоте кільце Абхазії», куди входить Ріца та Новий Афон. По всіх містах Абхазії я прокотився давно, джипами (убитими уазиками без нормального екскурсовода) мене не здивуєш, а новоафонські печери я не відвідував з 1992 року. 

З 9 людей наших хлопців зранку змогли прийти на екскурсію лише 4. За нами приїхав стародавній автобус з абхазом за кермом та бабусю в ролі екскурсовода. Автобус майже вбито забитий відпочиваючими матусями з дітьми та пенсіонерками. Доїхавши до кордону, де мали її самі перейти, ми з хлопцями з ВФМС дружно зрозуміли, що це не наш варіант, і пішли у зворотний бік. Кидати розпочату справу не хотілося, тому ми вирішили зняти машину і покататися тими ж місцями.

Зняти машину для поїздки в Абхазію теж не найпростіша справа. Не всі контори надають таку послугу. Продзвонивши кілька фірм, знайшли Ford Focus 3 з автоматом за 1800 рублів і можливістю за додаткові 1000 рублів виїзду за кордон. Кордон з Абхазією простий і чисто номінальний, враховуючи невелику чергу, зайняв близько 30 хвилин. Для переходу необхідно лише російський паспорт, можна і по закордонному, але не раджу, штамп Абхазії може додати вам проблем при поїздці до Грузії, яка вважає цю територію досі своєю (Абхазія визнана лише чотирма країнами), валюти своєї немає, ході рублі, а країнотворче підприємство — туристи з Росії, на них все і тримається.

Проїжджаючи повз місто Гагри, згадую відому фразу із радянського фільму: “Ляля? Ти не повіриш! Якін покинув свою кікімору, і ми сьогодні їдемо з ним до Гагри!!!”. Колись популярний курорт СРСР вже 25 років лежить у руїнах: розбиті шикарні дачі, особняки, лікарні, житлові будинки з дірками від куль – сліди війни з Грузією. Все це навіює смуток та смуток.

На запитання, чому так, будь-який місцевий відповість, що вони й досі не відійшли від цієї війни. Цікаво, скільки ще потрібно десятиліть та нових поколінь, щоб відійти та взяти все у свої руки.

Вирішили перекусити у нетуристичному місці, зупинилися у придорожньому кафе із приємними цінами щодо Росії. Спробували мамалигу (минулого разу я її їв у Молдові), шашлик та хачапурі. За відчуттями, ціни стали вищими, ніж у моє минуле відвідування цієї країни 3 роки тому і приблизно в 2 рази дорожчі за Грузію, де катався в травні цього року.

Взагалі, після відвідин Грузії тепер видами Абхазії та її колоритом мене не здивуєш: гори, корови, коні та вершники на дорогах.

Головна ж відмінність, що тут у всьому намагаються тебе обдурити та кинути на гроші. Більшість пунктів екскурсії, наприклад, є просто фікцією. Дегустації меду та вина, які приписують як частину програми поїздки, можна провести самим у будь-якому ринку біля туристичних місць зупинок. Різні водоспади типу «Чоловічі сльози» та «жіночі сльози», які я ніколи не назвав би водоспадом — тут вважається пам’яткою, і автобус спеціально зупиняється, щоб туристи зробили фотографії. 

А місцеві ДПС шукатимуть будь-якого способу, щоб ти їм дав хабар. Нас зупиняла міліція та показувала, що ми їхали зі швидкістю 85 км на годину у зоні дії знака 60, хоча знак ми не бачили. Погрожували, що нам доведеться сплачувати штраф у Гаграх, а потім привезти їм чек назад. Я сказав, що штраф оплачу, але нічого їм возити не буду. ДПСники постояли, подумали та відпустили. Мабуть, нічого я не порушував, тому й офіційно виписати нічого і не вийшло. А місцеві ДПС шукатимуть будь-якого способу, щоб ти їм дав хабар. Нас зупиняла міліція та показувала, що ми їхали зі швидкістю 85 км на годину у зоні дії знака 60, хоча знак ми не бачили. Погрожували, що нам доведеться сплачувати штраф у Гаграх, а потім привезти їм чек назад. Я сказав, що штраф оплачу, але нічого їм возити не буду. ДПСники постояли, подумали та відпустили. Мабуть,

Заїзд до Ріцевського заповідника теж коштує грошей — 350 рублів з особи. Чесно кажучи, не пам’ятаю, що я в Грузії віддавав за подібні речі гроші, хоча там півкраїни можна вважати заповідником.

Зупинка, яку роблять екскурсійним маршрутом на Ріцу — Блакитне озеро. Цілорічно колір біля озера один. Колір у нього не змінюється навіть у похмуру погоду. За площею озеро не дуже велике (180 кв. м.), за те в глибину сягає 76 метрів. Тут екскурсовод зазвичай розповідає легенду про старця. У сезон тут ще стоять абхази з павичами, ведмедем та іншими тваринами, щоб зробити фотографії. Зараз тут порожньо і це дуже тішить. Зробили швидко фотографії та поїхали далі. Зупинка, яку роблять екскурсійним маршрутом на Ріцу — Блакитне озеро. Цілорічно колір біля озера один. Колір у нього не змінюється навіть у похмуру погоду. За площею озеро не дуже велике (180 кв. м.), за те в глибину сягає 76 метрів. Тут екскурсовод зазвичай розповідає легенду про старця. У сезон тут ще стоять абхази з павичами, ведмедем та іншими тваринами, щоб зробити фотографії. Зараз тут порожньо і це дуже тішить. Зробили швидко фотографії та поїхали далі.

Біля озера, як і у будь-якої пам’ятки Абхазії, стоїть ринок із місцевими ласощами: вином, медом. Якщо їхати з джип-туром, то водій зазвичай каже, що привезе в те місце, де продається найкраще вино та мед, і привозить кожен до свого друга та родича. Я порадив би взагалі нічого не купувати тут. Одна дівчина, що купила мигдаль, у готелі виявила, що це кісточки абрикоса.

Хто тільки не купував «домашнього» вина, це або розлучений Юпі з доданим спиртом, або якась бормотуха. Ось такий бізнес по-абхазькому.

Щодо вина, єдине, що я раджу взяти, це заводські типу «Лихни-Апсни», вони мені давно подобаються і тут за адекватною ціною близько 180-200 рублів за пляшку 0.7. У Росії її ціни починаються від 400 рублів.

Далі дорога веде через Юпшарський каньйон, друга назва якого – «Кам’яний мішок». «Кам’яним мішком» його прозвали недарма. Каньйон, утворений в результаті розколу гори, має довжину 8 км, висота скель становить близько 400 метрів, і при цьому відстань між верхівками скель не перевищує кілька десятків метрів.

А найвужче місце каньйону — Юпшарські ворота. Тут відстань між верхівками скель становить лише 20 метрів, а зсередини каньйону здається, ніби вони зовсім зімкнулися. А найвужче місце каньйону — Юпшарські ворота. Тут відстань між верхівками скель становить лише 20 метрів, а зсередини каньйону здається, ніби вони зовсім зімкнулися.

Підйом на оглядову тут теж коштує грошей.

Після ущелини починається крутий підйом до озера Ріца. З усіх боків озеро оточує Ріцевський реліктовий парк, що рясніє стрімкими скелями, струмками, гірськими річками та водоспадами.

Завдяки своїм чудовим видам озеро Ріца має величезний успіх серед туристів, які приїжджають до нього, щоб насолодитися чудовою природою та зробити фото на згадку. І тут теж не залишать можливість здерти з вас гроші. Біля озера багато кафе з цінами вище за середнє, сувенірки, можливість покататися на катамарані або порибалити за хорошу ціну.

Одне з найцікавіших місць, які варто відвідати, будучи на цьому озері, — дача Сталіна. Вартість екскурсії лише 150 рублів. Генсек мав близько 20 дач, із них 5 було в Абхазії. На відміну від багатьох засекречених дач вона зараз відкрита для туристів.

Цей будинок був побудований в 1947 році, в короткі терміни в 3-х кілометрах була побудована і ГЕС, яка живила його електрикою. Сталін мав переслідування, тому будиночок був непомітний, не проглядався зверху, а завдяки зеленому кольору практично зливався з листям дерев. Дача була постійно під охороною, а під час приїзду Йосипа Віссаріоновича збільшувалася у кілька разів.

Вже після смерті Сталіна Хрущов не став жити в цьому будиночку, а збудував поряд свій у тому самому стилі. Ще пізніше Брежнєв збудував між цими дачами коридор, з’єднавши в єдиний комплекс. Вже після смерті Сталіна Хрущов не став жити в цьому будиночку, а збудував поряд свій у тому самому стилі. Ще пізніше Брежнєв збудував між цими дачами коридор, з’єднавши в єдиний комплекс.

До речі, зараз дача відкрита не тільки для екскурсій, а й доступна для проживання. Щоправда, можна зупинитися в кімнатах для охорони чи прислуги, але щоб пожити в кімнаті генсека, потрібно дозволу президента Абхазії.

Місця тут дуже гарні та спокійні.

А наступного посту розповім вам про красу Новоафонських печер.


My blog | Золоте кільце абхазького лохотрону | Tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *