Жахи Соловецького концтабору

0 Comments

Під час повернення водій запропонував ще послуги гіда, який провів би нам ще кілька екскурсій житловою частиною острова. Ми попросили уточнити ціну, за 7 людей вийшло 5 тисяч карбованців. Я вже розумів розцінки на автопоїздки островом, ціну палива, запчастин і ризик, але щоб за звичайну екскурсію та ще не сезон брали такі гроші… згадуються слова старого знайомого «Та що б я так жив». Через війну це мотивувало нас самих досліджувати докладніше життя у Соловецькому Таборі Особливого Призначення — С.Л.О.Н. того часу.

Музей, присвячений табірному періоду Соловків, розташований у селищі Соловецький у будівлі колишнього барака. Інші бараки були перероблені під магазини та житлові будинки. Важко уявити, як можна жити в будинку, де сотнями вмирали люди від холоду та голоду в ті часи.

У музеї зібрано купу архівних даних, фотографій, листів ув’язнених, експозицій, осіб тих, хто був причетний до «виправлення». Раджу сходити туди неодмінно. Але ми потрапили в туристичний сезон і музей був закритий, але в інтернеті можна знайти безліч фотографій звідти. Найбільше мене зачепила ця:

«Сурова кліматична обстановка, трудовий режим і боротьба з природою будуть гарною школою для будь-яких порочних елементів!» – ухвалили більшовики, що з’явилися на Соловках 1920 року. Монастир перейменували на Кремль, Біле озеро на Красне, але в території монастиря з’явився концентраційний табір для військовополонених Громадянської війни. У 1923 р. цей табір переріс у СЛОН – «Соловецькі табори особливого призначення». Цікаво, що першими в’язнями СЛОНу виявилися активісти тих політичних партій, які допомогли більшовикам захопити владу в країні. Табір цей, як відомо, був першим і був зразком не тільки для ГУЛАГу, а й для таборів Німеччини.

Особливе призначення Соловецьких таборів у тому, що сюди направляли всіх небезпечних нового режиму людей. На Соловках було створено свою модель держави зі своїм урядом, армією, робочою силою, в’язницею та матеріально-технічною базою, що дісталася від монастиря. Як я вже казав, навігація на острів була доступна лише три місяці на рік, за цей час на острів привозили нових ув’язнених і відвозили тих, хто вижив і вважався «виправленим». Щороку наприкінці навігації сюди зазирала комісія з материка і оцінювала роботу як ув’язнених, і персоналу. За словами перевіряльників, навіть вони жахалися від того, що тут витворяли наглядачі, які не знали обмежень.

Праця у таборі спочатку мала лише виховне значення. Колишні університетські викладачі, лікарі, вчені, кваліфіковані фахівці взимку носили воду з однієї ополонки в іншу, влітку перекладали колоди з місця на місце або до непритомності кричали здравиці начальству та Радянській владі. Цей період формування таборової системи відрізнявся масовою загибеллю ув’язнених від непосильної праці та знущань наглядачів. Слідом за в’язнями знищувалися і їхні охоронці – у різні роки було розстріляно практично всі партійні керівники, які створювали СЛОН та чекісти, які керували табірною адміністрацією.

Наступним етапом розвитку таборової системи на Соловках став переведення табору на госпрозрахунок, на отримання максимального прибутку від примусової праці ув’язнених, створення нових відділень Слону на материку – від Ленінградської області до Мурманська та Уралу. На Соловки стали надсилати розкулачених селян, робітників. Збільшилася загальна кількість в’язнів, новий табірний закон став говорити «Хліб з вироблення», що відразу поставило на межу загибелі літніх та фізично немічних ув’язнених. Тих, хто виконував норми, нагороджували грамотами та преміальними пиріжками. Сталін навіть запропонував нагороджувати ув’язнених орденами, але не випускаючи їх із табору, «щоб на волі вони знову не зіпсувалися».

Втікачі не мали жодного шансу на втечу. Особливості Білого моря робили його найкращою перепоною від спроб втечі з островів. Влітку людина здатна протриматися в такій холодній воді всього кілька хвилин, а взимку вода біля берегів ніколи не замерзає настільки, щоб крига могла витримати вагу людей.

Ув’язнені використовувалися для робіт з вирубки лісу, лову риби, розробку торфу, будівництво будинків та комунікацій, у тому числі залізниці, що була на острові, видобутку морської капусти та інших водоростей, а також для обробки сільськогосподарських угідь для потреб табору.

Обов’язково перегляньте пропагандистський фільм тих років, його легко знайти в інтернеті. Усі сцени постановочні. Ув’язнені ув’язнені котять тачки, будують Новий Світ. А ось культурно просвічуються у театрі, актори також ув’язнені. Все радісно, ​​світло, з натхненням «виправляються». Ось Горький приїхав у гості та розмовляє з таборовими жителями. Чи не табір, а курорт. А театр на Соловках справді був. Усі у ньому, від костюмера до режисера, були ув’язненими.


My blog | Жахи Соловецького концтабору | Tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *