Як ми з Узбекистану потрапили до Таджикистану

0 Comments

Швидко темніло, таксист на Дамасі одразу ж поїхав, залишилися ми і новий кордон. На відміну від попередніх кордонів тут було темно, лише вдалині виднівся самотній ліхтар, який ледве освітлював дорогу. Дорога теж заросла, через асфальт, що розтріскався, пробивалися чагарники висотою по коліно. Виникало відчуття, що цей кордон ніхто не переходив уже десяток років.

Поволі ми побрели у бік митниці, людей зовсім не було видно. При підході до першого пункту огляду зненацька з’явився військовий і дуже здивовано запитав, куди це ми збираємось. Ми пояснили, що туристи з Росії, він подивився на паспорти, передав на центральний пункт, що тут двоє з Росії і пропустив далі. У будівлі митниці, крім нас, було ще кілька людей, які, як ми зрозуміли, йшли з боку Таджикистану, в той же бік нікого не було, що дуже тішило, т.к. була відсутня пробка на відміну від Оша. Ми пройшли практично ту саму процедуру, що й на вході до країни — заповнили міграційні картки, пройшли перевірку речей, розпитали про цілі відвідин Узбекистану, поставили штампи та відпустили далі.

Простір між країн був ще більш похмурим і неживим, десь вдалині трохи світив вогник. Посередині стояла якась будка і всередині видно було тінь, що пересувається, ми підійшли і постукали у вікно. Від несподіванки таджик схопився за автомат Калашникова і прицілився до нашого боку. Ми до смерті перелякалися, на автоматі підняли руки вгору і почали пояснювати, що туристи. «Туріїіїсти???? Ви що тут робите???» — спитав він. Ми пояснили, що їдемо у гості дивитися вашу країну. Таджик розслабився, опустив автомат і доповів по рації, що двоє російських туристів, по рації мабуть теж здивувалися і перепитали ще раз. Тільки згодом військовий показав, що можна йти далі.

На таджицькій стороні нікого не було, тільки один митник погано розмовляє російською. Він показав, що потрібно заповнити нові міграційки, на звороті яких рясніла реклама Мегафона «Надійний зв’язок великої країни». Ніколи не думав, що велика країна заробляє на рекламі комерційних компаній на міграційних листах. У Таджикистані, як і в Узбекистані, можна перебувати лише 3 дні без реєстрації. Далі ми запитали, як дістатися Худжанд — найближче велике місто півночі Таджикистану. Він сказав, що їхати близько 100 км і лише на таксі, а таксистів у цей час уже немає, але він може викликати когось, що власне й зробив.

На виході з митниці нас зустрічали місцеві митники, розпитували звідки ми і як тут опинилися. Майже всі працювали у Росії. На запитання, чому повернулися до Таджикистану, гордо відповіли, що отримали дипломи і тепер охороняють Батьківщину. За горду охорону Батьківщини отримують аж сто доларів. Досить швидко приїхав таксист на старому Опелі і почав ламати ціну в 300 сомоні (курс майже 1 сомоні 10 рублів), що для нас здавалося нереально дорого. Захотілося назад до Узбекистану з дешевим транспортом. Насилу сторгувалися до 250 сомоні, дорога ціна пояснювалася тим, що хлопець поїде тільки в один бік і назад вже нікого взяти не зможе. Звичайна ціна могла б бути майже вдвічі дешевшою. Діватись не було куди, починався дощ і вже хотілося в душ і прийняти горизонтальне становище. Раджу проходити цей кордон засвітло,

Наш таксист виявився молодим хлопцем 25 років узбеком. До поділу країн вони давно жили на цій території великим узбецьким селом. Працював у Росії кілька років, але через порушення міграційного законодавства поки що повернутися на заробітки не може. Приблизно на півдорозі у нас закінчилося паливо (машина на газу), наш новий друг вийшов з машини, взяв баклашку, спіймав попутку і поїхав. Цього товариша ми чекали цілу годину і вже хотіли залишити машину і знайти інший транспорт, але тут він повернувся, залив у бак бензин і ми рушили далі. Дорога, якою ми їхали, розділяла дві держави — ліворуч була Киргизія, праворуч Таджикистан. Це давня спірна територія, вона знаходиться в Таджикистані, але киргизи вважають її своєю і навіть на машини ставлять свої державні номери.

Ми попросили таксиста відвезти нас у недорогий готель та знайти обмінник, поставлені завдання він виконав більш ніж добре. Готелі Ехсон знаходилася в центрі міста, вартість номера на двох 90 сомоні — халява з огляду на нещодавній Узбекистан. Поруч із готелем мініринок, в одному з магазинчиків обміняли і рублі. Номери старі, з гарячою водою у душі не дуже, але за такі гроші можна й потерпіти. На першому поверсі кафе, де ми перекусили. Ціни дорожчі за узбецькі і вже не все так смачно.

У цьому ж кафе познайомилися з керуючим Баха. Чоловік років 35, дуже товариський, спокійний та гостинний. Кілька років працював у Москві та Єкатеринбурзі, займався ремонтом та обробкою, добре заробляв та пересилав гроші, але потім дружина заборонила їздити і він повернувся до Худжанда. Займається бізнесом та допомагає родичу з кафе. На відміну від жителів Узбекистану в Таджикистані, у громадян руки більш розв’язані щодо бізнесу і хто хоче, той може заробити. Але є багато й загального — наприклад, перебої з електрикою та газом, у центральному районі міста світло ще не відключають, а в інших воно працює з 6 ранку і до 10, а потім з 6 вечора і до 11 ночі. Бензин тільки у перекупів, усі машини на газі. До Росії та політики Путіна ставляться дуже позитивно, а незабаром планується митний союз. Ми розповіли Баху про свої плани і що завтра їдемо в Душанбе, він запропонував раз ми тут, то провести екскурсію містом, а племінник провезе нас на машині по всьому місту, заплатимо тільки за паливо. Наступного ранку за сніданком домовилися вирішити питання.

Поруч із готелем знаходився клуб «Opera», Льоня як любитель клубів вмовив мене сходити туди. Ідея відвідування таджицького клубу була цікавою і я погодився. Звичайно, клубного одягу у нас із собою не було, тому пішли в чомусь є. Вхід по 20 сомоні, на вході дуже ввічливий охоронець, ознак здивування, що зайшли росіяни не подав. Клуб виявився невеликим (як потім дізналися, всі тут такі), посередині танцпол, біля дальньої стіни барна стійка, ліворуч сцена з дівчатками гоу-гоу, праворуч столики. Перший раз у клубі я відчув себе білою вороною — близько 40 таджиків і жодного російського, крім нас. Зайняли столик неподалік бару і замовили пару пиво, за місце офіціант попросив депозит, непотрачену суму потім вони повертають. На танцполі одні мужики, за столиками сидять лише кілька жінок і які прийшли з чоловіками. Мабуть, дівчатам перебувати у клубі не зовсім прийнято. Якогось фейс-контролю мабуть немає, одяг різноманітний: від костюмів адідас та кросівок до китайських джемперів, сорочок та джинсів. З деякими хлопцями іноді танцювали дівчата з гоу-гоу, одну пісню, потім переходили до інших. При цьому таджики в цей час були з такими задоволеними мордами, наче тільки з цією дівчиною переспали. Я запитав у офіціанта, чи можна потанцювати з жінками, він відповів, що послуга платна і коштує 10 сомоні. Віддавати сто карбованців, щоб потанцювати з дівчиною??? Цей факт розривав мій мозок на частини. Музика різноманітна: від національного клубняку до сучасного. Якоїсь миті і ми вирішили дати спеку на танцполі. Ну коли ще буде можливість потанцювати у таджицькому клубі?:) від костюмів адідас та кросівок до китайських джемперів, сорочок та джинсів. З деякими хлопцями іноді танцювали дівчата з гоу-гоу, одну пісню, потім переходили до інших. При цьому таджики в цей час були з такими задоволеними мордами, наче тільки з цією дівчиною переспали. Я запитав у офіціанта, чи можна потанцювати з жінками, він відповів, що послуга платна і коштує 10 сомоні. Віддавати сто карбованців, щоб потанцювати з дівчиною??? Цей факт розривав мій мозок на частини. Музика різноманітна: від національного клубняку до сучасного. Якоїсь миті і ми вирішили дати спеку на танцполі. Ну коли ще буде можливість потанцювати у таджицькому клубі?:) від костюмів адідас та кросівок до китайських джемперів, сорочок та джинсів. З деякими хлопцями іноді танцювали дівчата з гоу-гоу, одну пісню, потім переходили до інших. При цьому таджики в цей час були з такими задоволеними мордами, наче тільки з цією дівчиною переспали. Я запитав у офіціанта, чи можна потанцювати з жінками, він відповів, що послуга платна і коштує 10 сомоні. Віддавати сто карбованців, щоб потанцювати з дівчиною??? Цей факт розривав мій мозок на частини. Музика різноманітна: від національного клубняку до сучасного. Якоїсь миті і ми вирішили дати спеку на танцполі. Ну коли ще буде можливість потанцювати у таджицькому клубі?:) При цьому таджики в цей час були з такими задоволеними мордами, наче тільки з цією дівчиною переспали. Я запитав у офіціанта, чи можна потанцювати з жінками, він відповів, що послуга платна і коштує 10 сомоні. Віддавати сто карбованців, щоб потанцювати з дівчиною??? Цей факт розривав мій мозок на частини. Музика різноманітна: від національного клубняку до сучасного. Якоїсь миті і ми вирішили дати спеку на танцполі. Ну коли ще буде можливість потанцювати у таджицькому клубі?:) При цьому таджики в цей час були з такими задоволеними мордами, наче тільки з цією дівчиною переспали. Я запитав у офіціанта, чи можна потанцювати з жінками, він відповів, що послуга платна і коштує 10 сомоні. Віддавати сто карбованців, щоб потанцювати з дівчиною??? Цей факт розривав мій мозок на частини. Музика різноманітна: від національного клубняку до сучасного. Якоїсь миті і ми вирішили дати спеку на танцполі. Ну коли ще буде можливість потанцювати у таджицькому клубі?:) Якоїсь миті і ми вирішили дати спеку на танцполі. Ну коли ще буде можливість потанцювати у таджицькому клубі?:) Якоїсь миті і ми вирішили дати спеку на танцполі. Ну коли ще буде можливість потанцювати у таджицькому клубі?:)

У клубі знімати не можна, тому фотографії офіціант просив видалити, але я перед відходом непомітно пройшов з телефоном по клубу, і ви його також можете побачити. На ринку, де нещодавно міняли валюту, ми з Льонею купили коньяк Таджикистан, шоколадку і вирушили до номеру проводити дегустацію.

Міграційна карта

Зворотний бік міграційки

Таджицький клуб


My blog | Як ми з Узбекистану потрапили до Таджикистану | tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *