Як ми розчарувалися в турецьких лазнях

0 Comments

Після цілого дня, проведеного в прогулянках Стамбулом, та ще за поганої погоди, ми вирішили спробувати турецькі лазні, про які чули навіть не рази в Туреччині. Я сам кілька разів бував у хамамах, але вирішив дізнатися, які вони справжні.

При кожному вході в хамам завжди написано, що це історична турецька лазня — швидше за все, розлучення для туристів, бо жодного хамама без цього напису не бачив. Незважаючи на велику кількість таких закладів у центрі Стамбула, знайти хамам, який нас влаштовував, було не так просто. Шукали ми місце, де просто можна було посидіти, погрітися і помитися, але в кожному хамамі наполегливо пропонували комплекси послуг: миття спеціально навченою людиною, масажем, натиранням маслом та багато іншого. Залежно від наповнення комплексу та різна ціна. Я якось слабо уявляю, що мене може терти і мити якийсь мужик, хіба що жінка, і то своя, я одружений і Бельдяжки мені не можна:) Щоразу, коли ми просили адміністраторів, що нам потрібно «онлі вошер», вони спочатку зависали, а потім відповідали, що так не належить.

Усередині досить скромно, навіть надто. Посередині зона для відпочинку зі столиком, по периметру маленькі кімнатки, де можна переодягтися та залишити свої речі.

На другому поверсі сушаться речі, через що вологість у цьому приміщенні вже була як у хамамі.

Окремий вхід веде безпосередньо в самі лазні, що починаються з коридору, де розміщуються туалети.

Далі потрапляємо в основне приміщення з куполом з купою отворів, щоб проходило світло і мармуровим каменем посередині. Маленькі арки ведуть у халвет — приміщення для індивідуального миття, там спеціально навчена людина повинна мити гостей. З обох боків центрального приміщення щось типу душових, де можна обмитися поле хамама перед виходом.

Спочатку ми трохи очманіли від того, що в цьому приміщенні були жінки, причому три, судячи з зовнішнього вигляду, теж туристки. Вони здивувалися, коли побачили сторонніх чоловіків. На відміну від «російських» саун, де досить жарко і волого, пара тут не було, та й відчувалася прохолода. Сподіваючись погрітися після вулиці, ми стали замерзати ще більше, доки не виявили, що камінь посередині дуже гарячий, на нього лягли погрітися. Трохи пізніше прийшов місцевий банщик, відвів одного з клієнтів у халвет і став там натирати піною спеціальною шорсткою рукавичкою. Ми запитали цього банщика по-англійському, чи можна якось додати температуру, а то дуже холодно. Відповів він уже російською, опинившись біженцем із Туркменістану. Закінчивши з клієнтом, він дав нам такі ж рукавички, щоби можна було потертися самим.

А ось після хамама найприємніше – чаювання. Туркмен приніс нам найсмачніший чай, за яким ми ще близько години спілкувалися про життя у Туркменії та Туреччині.

Не знаю, чи у всіх хамамах так, але сказали, що у цьому така температура завжди. Можливо, у турків після спекотних днів на сонці навпаки приємно було помитися, уникаючи високої температури, але особисто мені було незвично і дуже холодно. Загалом ми розчарувалися, але хоч помилися перед далекою дорогою в нову країну.


My blog | Як ми розчарувалися в турецьких лазнях | Tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *