Трешовий сервіс курортів Соль-Ілецька

0 Comments

Проїхавши більшу частину Росії, я зовсім забув про сусідній регіон, де ще не бував. Дорогою в Оренбург друг запропонував ще заїхати до Соль-Ілецка, який знаходиться зовсім недалеко. Так почалася нова пригода вихідного дня по Оренбуржжю.

Від Самари до Соль-Ілецька вийшло майже 500 км, виїхавши після обіду в суботу, ми вирішили залишити Оренбург на дорогу назад і до 9 вечора вже приїхали на «курорт». Щодо житла проблем немає, на в’їзді в місто по трасі стоять пара десятків людей з табличками «Житло», при в’їзді в місто чи не на кожному будинку така ж вивіска. Ціна на житло залежить від близькості до озер та рівня комфорту – душ у номері, кондиціонер, ремонт тощо. В основному ціна починається від 400 рублів на особу. Нам порадили будинок, де часто зупинялися родичі приятеля і ми відразу ж туди поїхали. Взагалі раджу шукати житло ближче до озер, щоб не витрачати час на довгі прогулянки або не ганяти машину щодня.

Будинок, який нам порадили, виявився дуже пристойним із милою господинею. З вільних лише один номер з двома двоспальними ліжками, телевізором, душем та телевізором. Дуже пристойний ремонт, все чисто та охайно. Ціна 3500 за добу, ми точно не планували віддавати таку суму за речі, які використовуватимемо, т.к. в обід вже планували їхати додому, і торгувалися за 2500 та 100 рублів за стоянку машини на території ділянки.

Залишивши речі в номері, ми вирішили прогулятися вечірнім містом і зрозуміти, що він являє собою. У мене завжди були уявлення, що Сіль-Ілецьк відпочинок для пенсіонерів, але ми побачили багато молоді, що снують вулицями в «курортному» дрес-коді. На кожному кутку пивнички, доки дійшли до центру міста — площа з купою кафечок біля входу до лікарні, нарахували з десяток. Час був уже пізніший, тому за законом алкогольні напої вже мали не продаватися, але тут мабуть про закони не знали. Також відпочиваючі і не знають, що пити алкогольні напої в громадських місцях теж не можна — у половини по пластиковому стаканчику пива або пластиковій пляшці. За час прогулянок жодного поліцейського, який стежив за порядком, ми так і не побачили. На площі купа кафешок зі східною кухнею та музикою з розряду «Чорні очі». «Зі своїм» ніде не пускають. Діватися було нікуди, ми вибрали кафе поприличніше без гучної музики та повечеряли. Ціни звичайні, по 150-200 рублів за порцію. Центр міста нагадав мені нашу самарську набережну років так 10-15 тому, коли кафешки змагалися, у кого гучніша музика, а серед відпочиваючих було одне було, що літрами вбиває дешеве пиво. Більше бажання тут знаходитись у нас не було, втомлені після довгої дороги, ми повернулися в номер і заснули.

На ранок ми сходили до душі, забрали відразу всі речі з номера, щоб його здати, т.к. час свого повернення не знали, поклали зайве в машину і пішли на «курорт», попутно зайшовши до їдальні поснідати. Поки чекали у черзі, наслухалися обурення бабусі, яка скаржилася, що у їдальні приготували мало самси. Половина відвідувачів їдальні були з-поміж бабусь, половина з-поміж вчорашніх бухариків з центру, які насилу відходили від нічних гулянок. Взагалі феномен російських лікувальних курортом полягає в тому, що вночі відпочиваючі вбивають здоров’я, випиваючи тонни пива, а вранці лікуються, тим самим виходячи на золоту середину.

По дорозі на сольові озера на нас чекала ще одна місцева пам’ятка — в’язниця суворого режиму для довічних ув’язнених «Чорний дельфін», причому в центрі міста. Погугливши, ми дізналися, що тут сидить близько 700 людей, серед яких маніяки, серійні вбивці, керівники злочинних ОЗУ та людожер. Так… курорт так курорт.

Для того, щоб дістатися озер, потрібно пройти кілька кіл пекла:

1. Шлях до пропускного пункту. Пильна брудна дорога з натовпом людей, які йдуть туди.

2. Каси. Ми простояли в черзі, щоб купити квиток, хвилин 15. Вартість «відпочинку» у вихідні по 200 рублів з людини, у будні по 100. Після 9 вечора по 50. Вхід разовий, якщо ви з якихось причин захочете вийти, то потім доведеться знову платити. З цим пов’язаний один із приколів бізнесу російською. Вартість обіду в місцевих кафешках у півтора-два рази дорожча, ніж за «стіною».

3. Магазини з дрібницями та кафешки з дорогою їжею. Їх кілька, але зроблено приблизно в одному стилі і з однаковою ціною, тому у нас виникло відчуття, що тримає їх одна людина, але для створення видимості конкуренції кафе в різних кольорах.

4. Відсутність доступних карток. Ми не відразу могли зрозуміти, куди взагалі йти, яке з озер із якоюсь водою. Підказали люди, котрі давно вже тут тусять. Не розумію, хіба складно поставити пару-трійку банерів із картами та покажчиками.

5. Забитий пляж. Ми не одразу змогли знайти вільне місце, щоб кинути свої речі.

У водоймі з таким ступенем солоності я купався вперше, тому незвичайною була відсутність можливості потонути. Солона вода так і виштовхувала. Це задоволення затьмарювало оточення — все ще лікуються бидло з пивасом, великих розмірів люди кілограмів від 150 і вище, контингент зі шкірними захворюваннями. Знаєте, якось не комфортно купатися, коли за метр від тебе плескається людина з псоріазом. Боюся навіть уявити, яка зараза плавала у цій воді.

Трохи похлюпавшись, вирішили знайти те саме грязьове озеро. Поряд із самим солоним озером, де ми були їсти прісне, де можна обмитися. Точніше, воно колись і було прісне, але вже не зараз. Десятки тисяч туристів перенесли сіль на своїх тілах. Ще можна поринути у безкоштовному холодному душі або теплому, але вже за гроші. Ще один розкішний бізнес російською мовою — взяти гроші за вхід, але при цьому не дати жодного сервісу.

Дорогу знову ж таки довелося дізнаватися у місцевих відпочиваючих, більшість також не знали, де шукати цей лікувальний бруд. Неподалік ми знайшли паровозики із причепом, які збирали народ відвезти на ці грязьові джерела. Ціна проїзду в один бік 100 рублів. На запитання, чи довго йти, водій сумно зітхнув і сказав, що близько півгодини. За фактом виявило хвилин 10-15 спокійного кроку. Я вважав, що за один рейс вони провозять людей 20, відстань близько 1 кілометра. Неважко підрахувати, що маржинальність на цих перевезеннях більша, ніж на наркотиках та зброї. Ще один крутий бізнес російською.

Неподалік грязьового озера стоїть ще одна кафешка — для тих, хто втомився з дороги і хоче підлікуватися пловом або жирним чебуреком. Загалом, усі умови щодо здорового харчування.

На цьому озері трапився ще один казус. Повторюся, жодних плакатів із поясненнями, де купати, що та як мазати немає. Підійшовши до озера, ми обмазалися тим, що було під ногами, і тільки потім зрозуміли, що люди навколо ходять у якійсь іншій глині, не такій, як у нас. Виявилося, що ми обмазалися звичайним брудним піском, а сам лікувальний бруд знаходиться трохи далі від берега. Змити цю глину теж не так просто — або за гроші в душі, або в цьому ж брудному озері, за купання з глиною в озері передбачений штраф 1000 рублів. Ми вирішили обмитися в цьому ж озері, а нормально помитися вже в готелі. А після душа ми швидше зібрали речі і поїхали прогулятися Оренбургом.

Щодо коротких підсумків по Соль-Ілецьку: дорогий відпочинок по-російськи з повною відсутністю сервісу, навколо люди похилого віку, хворі та бидло. Один день перебування виходить щонайменше 1500 рублів. За ті ж гроші можна доїхати до моря та відпочити там у більш комфортних умовах.


My blog | Трешовий сервіс курортів Соль-Ілецька | Tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *