Страшний перевал із Худжанду до Душанбе.

0 Comments

Як тільки президент Рахмон поїхав, на автовокзалі всі заметушилися, і ми теж. Потрібно було терміново знайти транспорт до Душанбе, щоб встигнути до темряви переглянути перевал і надвечір приїхати до міста. Асортимент автомобілів був великий, але ми вирішили врахувати всі помилки Бішкека та вибрати ідеальний транспорт та водія.

Ми стали виходити з позиції, що це водіям потрібні клієнти, і ми платимо гроші, а не нам потрібний транспорт. За клієнтів тут теж була справжня бійня. Ми вирішили обійти всю вулицю, переглянути весь пропонований транспорт, поспілкуватися з усіма водіями та після цього вже вирішити.

— Важливо хотілося позашляховик, т.к. дорога дуже небезпечна і, можливо, слизька
— Автомобіль при цьому має бути комфортний
— Водій добре говорити російською мовою
— Майже набрана машина, щоб виїхати відразу, а не чекати ще кілька годин

Хвилин через 15 ми знайшли те, що шукали – молодий усміхнений хлопець спортивної зовнішності на Лексусі 470 зі шкіряним салоном та трьома рядами сидінь – це був найкращий варіант із усього, що ми бачили. Сторгувалися по 100 сомоні з кожного, хоча спочатку хотів по 110. У салоні комфортно і з огляду на те, що ми сиділи на другому ряду втрьох, було не тісно. З нами сидів індієць, який розмовляв лише англійською (я став на час шляху його перекладачем для всіх), старий дідусь із довгою бородою та сім’я з маленькою дитиною. Висунулися швидко, хвилин через 5-10. На виїзді із міста заскочили на заправку та поїхали в гори.

Водія звали Мансур, зовні схожий на чистого араба, ніж таджика. Багато років працював у Росії, але після початку кризи як і більшість перебрався на батьківщину, купив Лексус і возить народ із Душанбе до Худжанду і назад майже кожен день. Завдяки машині, що дуже відрізняється, комфорту і 3-м рядам сидінь у нього постійно є клієнти, а паливо навіть на такій ненажерливій машині, добре окупається. Мансур кілька разів повторював: «Якби мій колишній начальник побачив, що я купив таку ж машину як у нього, то зомлів би».

Ми одразу з ним добре потоваришували і майже всю дорогу спілкувалися. У Мансура 2 дружини (віра дозволяє мати до 4 дружин). На одній одружений 8 років і є від неї дитина, на другій одружилася півроку тому. Дружини не знають поки що один про одного, віра вірою, але почуття ревнощів у жінок залишається. Перша дружина живе в Курган-Тюбе (місті на 100 км на південь від Душанбе), друга в Худжанді. Ось Мансур і катається з міста до міста з клієнтами і по черзі ночує з кожною. На питання: «коли плануєш розповісти дружинам один про одного», Мансур жартома відповідає, що нехай спочатку друга народить, а потім уже можна розповісти і дружини нікуди від нього не втечуть. Жінки з дітьми після розлучення нікому в Таджикистані не потрібні.

Індієць теж був цікавим партнером зі спілкування. Сам із Делі, бізнесмен, інвестор. Приїхав до Таджикистану по одному зі своїх бізнесів. У Росії поки що не довелося побувати, але після нашого спілкування вирішив відвідати її.

За час дороги я по-справжньому закохався в таджицьку мову, і для мене було відкриттям, що Таджики говорять мовою фарсі, на відміну від Узбекистану, Казахстану та Киргизії, які розмовляють тюркською мовою.

Дорога з Худжанда в Душанбе ще небезпечніша, ніж у Киргизії, хоч і помітно коротша за 350 км проти 650. Відбійників на дорозі немає, падати далеко, шансів вижити практично немає. Гинуть майже щодня. За день до цього з дороги полетіла Опель Зафіра, Мансур показав місце, де вона вилетіла і місце, де приземлилися рештки. По цих уламках я б ніколи не зміг дізнатися не те що модель автомобіля, а й принципово марку. Загинуло 6 людей. Але щось особливе в цих гірських дорогах, адреналін так і пре. В одному з поворотів ми попросили Мансура зупинитися для невеликої фотосесії, він легко виконав наше прохання. Я не зміг вибрати найкращі кадри, тому виклав сюди майже всю фотозвіт.

Майже на середині шляху ми подолали один перевал і спустилися в ущелину з невеликим селищем, де зупинилися перекусити, а наші віруючі супутники зробити намаз. Далі дорога йшла через другий перевал, де ми стали в сильний затор через поломку вантажівки в тунелі. Східний народ нетерплячий, хтось хотів об’їхати пробку по зустрічці і в результаті заважали проїзду машин зустрічної спрямованості. Загальна тривалість колії вийшла близько 8 години, хоча можна було б проїхати і за 6 годин.

Ближче до ночі ми в’їхали до Душанбе. Це було найпівденніше місто з усієї нашої подорожі. Місто зустріло теплою майже літньою погодою, чистими та красивими вулицями, пальмами. Мансур зупинився біля таксистів, попросив, щоб довезли нас до найдешевшого готелю і наші шляхи розійшлися. Таксист за 10 сомоні довіз нас до готелю Вахш, який знаходився на центральній вулиці Рудаки в пішій доступності від усіх визначних пам’яток. За його словами, це був бюджетний варіант. Готель нам вийшов у 180 сом на двох, удвічі дорожчий, ніж у Худжанді, але такого ж совкового типу з ремонтом часів Сталіна. Реєстрація (якщо ми в Таджикистані більше трьох діб) коштувала б нам ще по 40 сомоні з кожного.

Прийнявши душ і склавши речі, ми близько години насолоджувалися красою міста, уявлення про яке у мене розійшлися докорінно після побаченого. Якоїсь миті я подумав, що опинився в Сухумі, не вистачало тільки моря. Довга дорога і перепади висот нас дуже втомили, тому ми вирішили оглянути все завтра, коли гарненько виспимось.

Наш водій Магсур

Річка Заравшан

Дерева між двома перевалами

Дума

Сомоні

Герб країни


My blog | Страшний перевал з Худжанда до Душанбе | tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *