Сонячна Фергана

0 Comments

Є два варіанти доїхати до Фергани — маршрутка за 5000 сум і вона пішла прямо перед нами, або таксі — ті самі Нексії та Матізи. Ми торгувалися на 8000 сум (близько ста рублів) з особи. Водій запропонував покласти наші рюкзаки у багажник Нексії, навчені гірким досвідом Киргизії, ми відмовилися, щоб потім не було проблем їх дістати. Відразу поставили умову — якщо не їдемо за 15 хвилин, то шукаємо інше таксі.

Таксист здивувався: «А з ким ви поїдете? Я ж наступний, тут ніхто не поїде до мене». Ми теж не зовсім зрозуміли його, і тоді таксист почав пояснювати: «Ну ми ж усі таксисти та товариші один одному, ми ж не будемо один одного кидати і перебивати пасажирів, ми ж робимо спільну справу. У нас є черга і наступний їжу я, ніхто не забере моїх клієнтів, ми ж один одного поважаємо»; Ці слова викликали мурашки по всьому тілу, це докорінно відрізнялося від моделі киргизів «урвати за всяку ціну»; і викликало лише захоплення та велику повагу. Наступні клієнти справді сіли до нас у машину та ми досить швидко поїхали до Сонячної Фергани.

Дорогою традиційні питання про країну, уряд і життя звичайних робітників. Таксист напружився… і випалив, як мені здалося, завчений текст: «Країна найчудовіша, умови краще не придумаєш, президент Карімов найкращий». Якби я не читав заздалегідь про диктаторський режим президента Узбекистану та про утиски народу, то, можливо, й повірив би. Але таксист впевнено гнув свою лінію, і це докорінно відрізнялося від прочитаного мною та від розповідей моїх друзів, які поїхали з цієї країни до Росії.

Автовокзал, куди нас привезли, за традицією, недалеко від базару. Вирішили спочатку затаритися місцевими фруктами та солодощами і потім піти шукати місце для ночівлі. Купили місцевого винограду, яблук, халви (вона там зовсім інша, ніж у Росії), горіхи коштували задорого, пояснювалося це поганим урожаєм.

Погода була чудовою, відчуття від міста дуже теплі та затишні. Прогулюючись скверами та парками центру, ми вирішили, що це гарне місце, щоб трохи пригальмувати наш тревел і відпочити, тим більше завтра має бути 7-й день і екватор нашої подорожі.

Поки не стемніло, почали пошук житла, запитали у місцевих, де недорогий готель, підказали 4, 3 перебували неподалік пішої доступності. Підійшли до першої, запитали ціну та…. приголомшилися… За нашими відчуттями в Узбекистані все мало бути дешево — їжа, проїзд, проживання. Тільки ось ціни готелю для місцевих і для іноземців дуже сильно різнилися, приблизно в 4 рази. І якщо для громадян Узбекистану номер на двох коштував 100 000 сум (1300 рублів), то для іноземців, нам тобто, 80 доларів! Віддавати стільки за житло просто совість не дозволяла. А бажання залишатися ще на день відпочити у цьому місті зникло зовсім.

Забігаючи наперед, розповім, що такі ціни на проживання іноземців існують завдяки ліцензії, яку запровадив президент Карімов. Ця ліцензія дозволяє селити у себе іноземців, але коштує так дорого, що готелі мали багаторазово збільшити ціни, щоб її хоч якось окупити. У Фергані лише 4 готелі змогли дозволити собі купити такий. Без цієї ліцензії ніхто не може залишати у себе іноземців під страхом величезних штрафів. Тим самим Карімов позбавив місцеве населення можливості заробляти, відкриваючи гостьові будинки для туристів.

Місцеві гроші на той час у нас теж закінчилися, пішли шукати банк, була субота і все закрито. Вирішили піти на базар, на Сході там завжди можна знайти все, що завгодно. На базарі побачили худого мужика з повним поліетиленовим пакетом і пропонуючи гроші, виявився мінливою, курс такий же як і вранці був у Ходжаабаді 75 000 сум за 1000 рублів. Обміняли по 2000 рублів. Запитали, де можна переночувати, він підвів до інших міняйлів. Взагалі міняли виглядають дуже смішно, через величезний курс їм доводиться носити пакети з грошима, в яких насправді не більше 10-15 тисяч рублів. З карбованцем ще не такий великий курс, а от якщо хтось принесе 100 доларів.

Менялам пояснили, що нам реєстрація не потрібна (а саме через це й стоїть ніч у готелі таких грошей), ми вже наступного дня залишаємо країну, чи є можливість винайняти кімнату чи квартиру чисто на ніч, щоб уранці встати та виїхати. Міняли напружилися, мабуть, це було не в правила країни і дуже небезпечно. Один із них подзвонив якомусь знайомому і пояснив те саме, знайомий пообіцяв незабаром приїхати на базар і поспілкуватися з нами.

На велике прохання цієї людини і у зв’язку з жорстким режимом у цій країні, я не називатиму його імені та роду діяльності, т.к. це може загрожувати в’язницею чи розстрілом. Давайте назвемо його Ігорем.

Отже, Ігор приїхав на базар, ми з ним поспілкувалися та пояснили ситуацію, мовляв, туристи, багато витрачати не можемо. Ігор запропонував переночувати у вільній 2-х кімнатній квартирі неподалік центру за 100 000 сум (1300 рублів). Це було по-божому порівняно з 80 доларами. Ми взяли таксі та прибули до двоповерхового старого будинку побудованого у повоєнний час. У квартирі ремонт теж за нашими відчуттями не робився з тих самих часів, старі меблі, колонка. Але ми погодилися, кращого варіанта та адекватного за ціною не було. Ігор показав, що і як включати. Домовилися, що вранці о 10-й приїде забрати ключі і ми розрахуємося. Пізніше дізналися, що ми жили поряд із будинком, де народився та виріс відомий актор Олександр Абдулов.

Прийняли трохи тепленький душ, перекусили виноградом з базару і пішли гуляти вечірнім містом. На наш подив, нічне життя Узбекистану особливо не вирвало. Субота, 10 година вечора, а вулиці порожні, трохи молоді в парку біля каруселі, дівчат мало, в основному хлопці. Алеями дійшли до кафешок, зайшли в одну з них і почастувалися узбецьким шашликом за копійки. Порція виходить близько 100 рублів. Що цікаво, хлопці до 10 років добре знають російську, приблизно з 10-25 знають тільки ті, хто жив і працював у Росії, причому за акцентом можна зрозуміти, наскільки довго))) Старше покоління відмінно говорити російською. На зворотному шляху забігли до місцевого алкогольного магазину, він в Узбекистані завжди розташовується окремо від продуктового та для відкриття такого теж потрібна дорога ліцензія. Але алкоголь дешевий, купили місцевий портвейн за 350 сум (50 рублів) і вдома відзначили підкорення третьої країни нашого тревелу. А портвейн то виявився нормальним за такі гроші:)

Ліворуч вулиці жовтий двоповерховий будинок з червоним дахом — це будинок актора. Там народився і мешкав Олександр Абдулов.

Пам’ятник Аль-Фаргані на центральній площі. Колись на його місці стояв пам’ятник Леніну.


My blog | Сонячна Фергана | Tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *