Про доступність спорту у Норвегії

0 Comments

Є думка, що секрет скандинавського успіху криється у довгій та сніговій зимі. Так, але не лише. Країні з населенням у 5 млн. людей вдалося виростити надмірну кількість Олімпійських Чемпіонів та Чемпіонів Світу, особливо в зимових видах спорту, а 4,5 млн. з цих 5-ти регулярно займаються спортом. Як це вийшло?

Для того, щоб спорт став популярним, спорт має бути доступним. У невеликому норвезькому містечку, що налічує кілька десятків тисяч людей, може бути сотня кілометрів велодоріжок, кілька освітлених лижних трас, стадіон та інші спортивні об’єкти. Щоб позайматися спортом, не потрібно витрачати час на те, щоб дістатися спортивного об’єкта, а потрібно просто вийти з дому, надіти взимку лижі (ролери влітку) або сісти на велосипед і поїхати. Уздовж практично всіх норвезьких сіл і містечок протягнуті такі доріжки, які можна використовувати для тренувань. Щодня, подорожуючи Норвегією, я бачив таких хлопців на ролерах, причому як дітей, так і старшого віку. Для порівняння, у Самарі, де я живу, досі немає ролерної траси (робота над нею тільки ведеться), а щоб мені дістатися єдиної лижної траси (на місто-мільйонник), потрібно витратити годину-півтори. Враховуючи вільний графік, навіть мені не завжди вдається кожен день потренуватися, бо витрачати по 3 години на дорогу, щоб годину-дві покататися, просто шкода. А чи стали б ви возити дитину щодня так далеко? Не думаю.

Якщо траса розташована трохи за містом, то для норвежців норма стати на ролери і доїхати до нього автомобільними дорогами. При цьому на нього не будуть кричати, бібікати та підрізати. Тим самим економиться час на тренування. Спробуйте встати на ролери від місця вашого будинку і доїхати до бази, можу посперечатися, що живий або не покалічений точно ніхто не дістанеться. Дане фото зроблено не в селі, а в місті, де проходила Олімпіада 1994 — Ліллехаммері. Коли я почав фотографувати це видовище, спортсмени ніяк не могли зрозуміти, у чому причина такого подиву.

Усі спортивні об’єкти, зокрема й олімпіадні, побудовано задля показухи, а людей. Олімпійські об’єкти того ж таки Ліллехаммера досі використовуються як для проведення світових першостей, чемпіонатів країни, так і для звичайних громадян держави. Будь-хто може приїхати сюди і потренуватися трасами світового рівня, причому безкоштовно. Про долю та доступність сочинської «Лаури» я мало що знаю. А ви? Та й не уявляю, як попит на неї, що знаходиться в субтропіках, якщо на осінню вкотку туди не поїдеш, сніг випадає там тільки в середині грудня, та й узимку тримається не дуже, згадайте проблему на самій Олімпіаді. Чемпіонатів я там теж не сильно пригадаю. Наразі наша країна готується до чемпіонату світу з футболу, зводяться нові стадіони, але навіщо і для кого? Стадіон у тій же Самарі прийме лише 6 ігор, не уявляю,

У цьому невеликому селищі Сімонстрада, на батьківщині Б’єрндалена, є навіть лижно-біатлонна траса. Таких комплексів багато у всій країні.

Тут проводять чемпіонат Норвегії, і щодня тренуються діти та дорослі з найближчих сіл. А потім стають Олімпійськими чемпіонами та Чемпіонами світу.

А ми в країні з населенням у 146 мільйонів людей сидимо біля порожніх спортивних комплексів, побудованих на один захід, в який вбухані мільярди доларів і думаємо, як розвивати спорт у Росії.

Олімпіада та Чемпіонати світу — це хороша мотивація для дітей подивитися на зірок світового рівня та замотивуватися також на заняття спортом. Ось тільки куди піти, якщо можливостей та об’єктів довкола просто немає?

Держава тільки будує об’єкти та дає можливості для доступності спорту, але не бере участі в самій системі спорту як у нас в особі тих самих ДЮШС. У Норвегії повністю клубна система, що існує за рахунок: спонсорів, членських внесків та проведення великих змагань. Діти залучаються до спорту за прикладом своїх батьків. Не треба розповідати, що потрібно займатися спортом і сидіти на дивані перед телевізором за пивом, потрібно просто показати, що ти сам цим займаєшся. Мій батько, наприклад, сам спортсмен, і я з дитинства проводив узимку на лижах, а влітку на велосипеді, для мене норма чимось займатися, і навіть не заради медалей, а просто для себе. Тренерами дитячих груп зазвичай є хтось із батьків, кому подобається працювати з дітьми на безоплатній основі. Талант у Норвегії пробивається сам, ніхто його там не вирощує. Стипендію від держави отримують лише спортсмени світового рівня, їх близько 250 на всю країну. Елітні спортсмени живуть не за рахунок держпідтримки як у нас і сидять на шиї, а шукають спонсорів.

Організація, яка займається спортом вищих досягнень у Норвегії, називається Olympiatoppen. Тренерів міжнародного класу в Норвегії досить мало, все своє життя провести на зборах та змаганнях далеко від родини – не дуже популярний вибір. Усі збірники підписують контракт, де прописано обов’язок вести щоденник тренувань у системі Olympiatoppen. Це відкриває великі можливості для статистичного та якісного аналізу даних, пошуку закономірностей у тренувальних даних та досить простий спосіб організації наукових досліджень. Наприклад, можна подивитися план тренувань того ж таки Б’єрндалена або Нортуга в передолімпійський рік і повторити. І я не розумію, чому у наших збірних це така таємниця.

До обов’язків кожного тренера входить підвищення кваліфікації, це також прописано у контракті. Зручна та продумана система курсів підвищення кваліфікації та тренерських семінарів дозволяє легко заповнити прогалини в будь-якій сфері тренерської роботи. При цьому онлайн система дозволяє елементарно бачити всі доступні курси та семінари з різних видів спорту та різних тем. Такий підхід дозволяє тренерам не застигати у своєму розвитку, а постійно вдосконалюватись, адаптувати нові методичні підходи. І не потрібно кожному тренеру вигадувати велосипед.

Ви ще дивуєтесь, чому норвежці за такої невеликої країни настільки сильні у спорті, і що майже щороку з’являється нова зірка світового рівня?


My blog | Про доступність спорту в Норвегії | Tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *