Перше знайомство зі Стамбулом

0 Comments

На четвертий день перебування в Туреччині, ми перетнули всю країну зі сходу на захід і нарешті дісталися Стамбула. Зазвичай люди, приїжджаючи в цю країну, мріють поніжитися на березі Середземного моря, мені ж моря ніколи не були цікаві, особливо відпочинок на них, а ось Стамбул давно хотілося побачити, тому я відчував знайомство з ним.

Від Анкари до Стамбула йде розкішна автострада, 450 км якої ми подолали за 4 години. Дорога виявилася платною. Перед в’їздом на автостраду стояла будка, де можна було купити наклейку з оплаченими кілометрами, які мали автоматично зніматися з віртуального рахунку. Сплатити пропонувалося лише готівкою, а банкомат біля цієї будки не працював, розвертатися на цій дорозі можливості не було, тому ми вирішили їхати так. Ніяких шлагбаумів на турецьких дорогах немає, ви проїжджаєте через ворота зі швидкістю 30 км на годину, де система має просканувати цю наклейку, після цього світлофор спалахує зеленим, і ви їдете, у нас спалахнув червоний. Жодних постів поліції після в’їзду не було, як і на виїзді з траси біля Стамбула. Ну гаразд, оплачу штраф у випадку чогось на кордоні, — подумав я. Але й на кордоні жодних рахунків не висував. Зробив висновок, що російські номери в їхній системі просто не зчитуються. Ще не раз читав, що мости через Босфор у Стамбулі платні, але ні шлагбаумів, ні пунктів оплат жодного разу не бачив. Як уже казав, 450 км ми проїхали за 4 години і майже не втомилися, а ось 30 км до центру Стамбула чапали через пробки години дві, що дуже втомило. Додайте до цього східний колорит: постійні перебудови, бібікання та вузькі вулички старого міста, де дуже важко пересуватися такою великою машиною. а ось 30 км до центру Стамбула чапали через пробки години дві, що дуже втомило. Додайте до цього східний колорит: постійні перебудови, бібікання та вузькі вулички старого міста, де дуже важко пересуватися такою великою машиною. а ось 30 км до центру Стамбула чапали через пробки години дві, що дуже втомило. Додайте до цього східний колорит: постійні перебудови, бібікання та вузькі вулички старого міста, де дуже важко пересуватися такою великою машиною.

Маршрут вирішили побудувати з невеликою екскурсією місцями, які були далеко від нашого місця проживання і куди б ми точно не пішли пішки. Ось проїжджаємо стадіон «Водафон-Арена», збудований на місці старого стадіону «Іненю», який служив «Бешикташу» з 1947 року. У Туреччині футбол люблять, один хлопчик на заправці, побачивши у нас номери автомобіля, одразу зазначив, що незабаром у Росії буде Чемпіонат Світу та навіть перерахував кілька російських команд.

Площа Таксім, на якій ви завжди зустрінете величезну кількість людей, що гуляють. На площі розташовано пам’ятник «Республіка». На пам’ятнику за спиною Ататюрка (перший турецький президент Мустафа Кемаль) можна знайти і двох наших співвітчизників — Михайла Фрунзе та маршала СРСР Климента Ворошилова. Кажуть, що Ататюрк особисто розпорядився увічнити їхню пам’ять на монументі на знак подяки Володимиру Леніну за величезну допомогу, надану Ататюрку у національно-визвольній боротьбі.

Поки їхали пробками, а точніше стояли в них, уже стемніло. Ми знайшли готель в історичному центрі Стамбула – районі Фатіх.

Якщо приїжджатимете сюди на автомобілі, то врахуйте, що з парковками тут справжнє лихо, і мало хто з готелів має свої зони для парковок. Платні паркування не дешеві, особливо якщо ви плануєте на кілька днів. Нам пощастило, ми знайшли готель із паркінгом, хоч і невеликим. Ви не повірите, але в простір між мною і стовпчиками, ще впритул проїжджали автомобілі. Поки вивантажувалися, зустріли кілька росіян, які з подивом питали, як ми сюди дісталися і скільки днів провели дорогою.

Ну а найбільший подарунок – це вид із вікна готелю на протоку Босфор. Прийнявши душ, вирішили трохи прогулятися, щоби зрозуміти, на чому акцентувати свою увагу. Стамбул — місто величезне і в кожному районі є свій колорит. За один день неможливо подивитися все, тож вирішили обрати, куди саме завтра сходити.

Відразу зазначили, яка тут величезна кількість кішок.

А цей собака, сплячий на подушках, особливо потішив:)

У Стамбулі відразу починаєш відчувати місцевий колорит, причому у всьому.

На вулицях величезні юрби людей, навіть уночі. За це я терпіти не можу великих туристичних міст.

На тлі старих будов незвичайно бачити сучасні трамваї.

Майже кожен заклад має столики на вулиці. Воно й правильно — навіть на початку травня сидіти всередині закладу практично нереально, задуха страшна. Ціни все більш туристичні, а порції ще менші, ніж на самому сході країни. Якщо там за 200 рублів я наїдався по «не хочу», то тут за 500 лише перекушував.

А скільки ж на вітринах солодощів.

Але краще такі купувати на ринку. Ми туди ще сходимо.

На вулицях ще можна зустріти печену на вугіллі кукурудзу. Дуже смачно.

І запечені каштани.

А під Галатським мостом можна покуштувати рибну шаурму. Вона особливо не вразила, але спробувати для різноманітності можна. Принаймні у Росії я таку не зустрічав.

Наші прогулянки цього вечора обмежилися лише околицями району Фатіх та набережною.

Де через бухту бачимо Галату — це стародавній торгово-ремісничий район Константинополя, розташований на північному березі затоки Золотий Ріг у європейській частині Стамбула. Його домінантою є Галатська вежа, споруджена 1348 року. Галатська вежа це, мабуть, найвідоміший символ Стамбула. Галатську вежу фактично добре видно звідусіль, оскільки вона знаходиться на вершині Галатського пагорба.

А ще можна побачити Міст мучеників, що світиться 15 липня (раніше Босфорський міст) — це перший висячий міст через Босфорську протоку. Він поєднує європейську та азіатську частини Стамбула.

Заскочили на вокзал Сіркеджі. Він відомий багатьом «Східним експресом», який ходить між Парижем і Стамбулом. Якраз перед цією подорожжю дивився фільм за романом Агата Крісті, тож цікаво було побачити цей вокзал наживо.

На зворотному шляху пройшли повз цистерну Базиліка, вхід сюди платний, але в наступних постах я розповім про ці цистерни детальніше і ще як потрапити сюди безкоштовно.

Як у мусульманській країні, тут, звичайно, безліч мечетей. Чесно кажучи, ходити мечетями, як і церквами, не дуже люблю, для мене вони якісь одноманітні.

А ось Айя Софія зацікавила, ми туди сходили наступного дня, і я обов’язково напишу про це.

А ви були у Стамбулі? Що там сподобалося найбільше?


My blog | Перше знайомство зі Стамбулом | Tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *