Курдистан — некурортна Туреччина

0 Comments

Коли черговий знайомий повертався з турецького курорту з купою модних фотографій на тлі сучасних готелів та пляжів, розповідаючи, як побував у Туреччині, я завжди досить скептично до цього ставився. Це ніби з’їздити до Сочі і говорити потім усім, що глянув на Росію. А справжня Росія далеко не на курортному узбережжі, як і Туреччина. Тепер я побачив справжню Туреччину, яку не бачили 99% туристів, що приїжджають сюди, і зараз цими фотографіями з вами поділюся.

Майже всю ніч після перетину кордону ми їхали серпантинами через якісь села та невеликі села, автомобілі зустрічалися рідко. На світанку вийшли на пряму і побачили його — Арарат. До речі, коли говорять про Арарат, більшість вважає, що це територія Вірменії, але це далеко не так. Вірменії Арарат належав з 1828 до 1920 року, але після вірмено-турецької війни внаслідок Карського договору про мир вірменська святиня залишилася за Туреччиною. Попри це, нинішні вірмени завзято вважають Арарат символом своєї державності, у Вірменії кажуть, що «Арарат — це біль усієї Вірменії». Арарат дуже добре видно в Єревані, але рік тому через погану погоду його мені так і не вдалося побачити, ну от, зате тепер дивлюся на нього з турецького, хоч і незвичного боку.

Зазвичай Арарат зображується з двома шапками — Західний конус або Великий Арарат і Східний конус або Малий Арарат. Ми під’їхали із західного боку, тому змогли побачити лише Великий Арарат, Малий залишився поза зоною нашої видимості за Великим.

Проїхали ще трохи і зупинилися поснідати своїми припасами в невеликому бідному селищі з чудовим видом на гори.

Побачивши чужинців на незрозумілому автомобілі, нас довго виглядала бабуся із сусіднього будинку, потім підійшла і почала щось говорити своєю незрозумілою мовою, можливо намагалася прогнати зі своєї території, хто ж тепер знає. Ми їй спробували дати зрозуміти жестами, що зараз поїмо і поїдемо. Продовжуючи щось бурчати про себе, вона пішла у свій будинок.

Потім на вулицю вийшли школярі, які збираються поїхати на заняття до школи і теж довго нас розглядали, боячись підійти ближче. Ми намагалися щось сказати їм англійською, сподіваючись, що хоч хтось знає цю мову, але було марно. Відразу видно, туристи тут зовсім на диво. Здається, вони ще й досі обговорюють наш приїзд як прибуття інопланетного корабля. 

Про бідність селищ можна дійти невтішного висновку з цих видам.

Здається, що на такому кам’янистому ґрунті виростити щось практично нереально. Власне, прибудинкових садів, властивих для приватного сектора, тут і не побачив. 

Поїхавши далі, у бік озера Ван, зупинилися ще в одному місці, де відкривається ще один приголомшливий краєвид на Арарат. Згідно з переказами, на горі досі під вічним льодом спочивають залишки Ноєвого ковчега.

А ось далі розпочався справжній колорит, який точно не зустрінеш у туристичній Туреччині західної частини країни – пости огляду автомобіля з танками, БТР-ами та автоматниками. На кожному такому пункті просили показати документи та відкрити автомобіль. Чесно кажучи, такі блокпости постійно напружували, особливо коли дуло танка дивиться рівно в бік твого автомобіля.

Регіон тут неспокійний і називається Турецький Курдистан. Курдистаном взагалі називають область в Азії, де курди становлять більшість населення. Курдистан, поділений між чотирма державами — Туреччиною, Іраном, Іраком та Сирією, має лише умовні межі. На початок XXI століття курди залишаються найбільшим з народів без власної державності, саме тому у всіх цих державах ведеться боротьба за незалежність та об’єднання курдів у спільну країну. Ця боротьба ведеться і в Туреччині, де влада країни стягнула в цю область свої регулярні війська для забезпечення безпеки регіону від бойовиків. Іноді дорогою зустрічаєш звичайних жителів без військової форми, але з калашами. Взагалі, перша думка, яка з’являється після влучення сюди — забратися якнайшвидше, тому ми безупинно рухалися далі.

Дорогою можна зустріти цікаві екземпляри, зазвичай такі перевантажені автомобілі зустрічав тільки на картинках, а тут наживо.

Поворот на Іран, цікаво там побувати. До нього теж обов’язково доїду, але не цього разу. 

Невеликий ковток цивілізації із гарною заправкою.

Зазвичай типова турецька заправка виглядала так. Що стосується палива, ми заправлялися lpg, ціна на який варіювалася від 2.76 до 3.42 ліри за літр (1 ліра на той момент дорівнювала приблизно 13,5 рублям). Ціна на бензин приблизно вдвічі дорожча. Карти приймали скрізь, що не могло не тішити. 

І потім знову їдемо серед пустирів поганими дорогами.

Види довкола.

А ось з’являється й те саме озеро Ван – найбільше озеро Туреччини, яке нам порадили відвідати. 

Воно солоне і реально велике, місцеві називають його морем.

Чимось нагадує Каспій місцевого розливу та у сильно зменшеному варіанті.

Види гарні, але не ось прямий, щоб приїхати сюди ще раз або рекомендувати комусь.

Знайшли пляж, хотіли скупатися, але обмитися від солі потім було ніде, а їхати ми мали без зупинок ще близько доби, тому вирішили не лізти у воду.

У місті Ван, що стоїть на однойменному озері, зробили невелику зупинку, щоб трохи поспати та перекусити.

Щодо кафе, помітили тут кілька особливостей.

— У кафе жодного разу не було меню, вибираєш, що представлено на полиці і тобі це готують.
— Цін теж немає. Т.к. Тут ніхто не говорив по-англійському, доводилося говорити на пальцях. Ціну зазвичай показували на калькуляторі чи телефоні.
— їжа дешева, а порції величезні. Крім замовленого кебабу приносили ще купу всього — салати, соління, цибуля, смажені овочі, причому безкоштовно. Ось що означає не розпещений туристами регіон.
— карти приймаються рідко, тому пошук кафе, де можна було б сплатити за карткою, перетворювався на справжній квест

А на виїзді з Вана вистрілили ще одних хлопців із Росії на 80-му Крузаку, ми з ними вже перетиналися до Казбегів.

Дороги хороші, розлинівка теж, види приголомшливі.

Ближче до вечора доїхали до міста Татван, де озеро Ван закінчується, щоб теж перекусити, перепочити і взяти з собою трохи їжі на ніч. Міста цієї частини Туреччини досить однакові і нічим не примітні через все місто йде центральна дорога, забита магазинами, кафешками тощо без будь-яких об’їзних, тому в кожному місті постійно натикаєш на пробку і втрачаєш купу часу. Звичайна справа, коли через місто проїжджає броньовик із туреллю на даху та проходить купа озброєних військових.

Ну, як вам справжня некурортна Туреччина? Ну, як вам справжня некурортна Туреччина?


My blog | Курдистан — некурортна Туреччина | Tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *