Де знімали Левіафан

0 Comments

Рибальське селище Теріберка, яке давно було відоме, як єдине місце на березі Північного Льодовитого океану на території Росії, куди можна дістатися на автомобілі, стало ще популярнішим після виходу фільму «Левіафан» Андрія Звягінцева. Чи настільки там все погано, як показано у фільмі, цікаво було дізнатися самому.

Саме селище ділиться на дві частини: селище Териберка (Стара Териберка), де знаходився будинок головного героя Миколи, та населений пункт Лодейне (Нова Териберка), де стоїть рибзавод. До речі, правильно говорити саме ТерІберка із наголосом на другий склад.

Звідси добре видно міст, який неодноразово миготів у фільмі, і височина праворуч, де знаходився той самий будинок, зруйнований наприкінці.

Перше поселення, яке займалося переважно рибальством, виникло тут ще в 17 столітті. Особливий розквіт селища припав на 30-ті та повоєнні роки 20-го століття, тут були розвинені рибальські промисли, рибні господарства, судноремонтне підприємство. Після розпаду СРСР розпочався розвал рибодобувної галузі.

Судноремонтне підприємство закрилося, зараз лише гнили човни валяються.

Спочатку прогуляємося Старою Териберкою. Вона складається з більшої частини зі старих дерев’яних будинків.

У селищі панує безробіття, багато хто вже поїхав у пошуках кращого життя, а вдома закинув.

All I had I gave — Я віддав усе, що маю.

Звалище автомобілів прямо в селищі недалеко від берега моря.

Занедбана школа. Вчити в старій частині селища більше нема кого. Нині дітей возять автобусом до Лодейного.

Місцевий бізнесмен.

Єдині жителі, яких я побачив у старій Теріберці.

А це вже вид на нове селище. З Териберки до Лодейного близько 5 кілометрів, у кого немає автомобіля, ходять туди-сюди пішки. На в’їзді теж написано Теріберка, з 1957 року 2 селища об’єднали в один.

Рибзавод, у якому працювала головна героїня фільму. Він забезпечував мешканців селища роботою, але у 2015 році закрився через дефіцит сировини. Через курс євро рибалкам стало вигідніше продавати улов з Баренцева моря до Норвегії, країн Євросоюзу і навіть Китаю.

Зустрічає нас не більше промениста картина.

Ця будівля із флігелем на даху нагадує церкву. Сам не перевіряв, що там усередині.

У центрі міста кілька п’ятиповерхівок.

Будинки у латках. Штукатурка величезними шматками відвалюється від фасаду будівель.

Нещодавно поміж будинками поклали новий асфальт.

Типові двори Лодейного.

З маленькими дітьми гуляють дорогами біля гаражів. До речі, під час прогулянок жодного алкашу, про які всі пишуть, ми не зустріли, поспілкувалися з місцевими, дуже доброзичливими людьми, трохи розповіли про село та життя в ньому.

Дитячі майданчики давно заіржавіли та зарості травою.

Лодейнінська школа. Поруч стоїть шкільний автобус, на якому збирають дітей до школи та розвозять після уроків.

Найновіший будинок селища, який збудували тут за соціальною програмою переселення зі старого житла. Біля нього гарний спортивний майданчик.

Здали його буквально нещодавно – у серпні 2017 року.

Мабуть, із цих будинків і переселяли.

Ще в 2008 році в порту Теріберки стояло близько 50 суден під розвантаження, зараз — жодного

Занедбаний дерев’яний комору, раніше тут лагодили рибальські сітки і сушили рибу.

Краса північної природи цих місць контрастує на тлі сірого життя селища, що вмирає.

Мені часто кажуть, що я надто негативно пишу про Росію, аж ніяк, свою країну дуже люблю, мені цікаво побачити кожен її край і розповісти про це. Але дуже часто буває дуже боляче бачити таку розруху на тлі того, як у парі сотень кілометрів живуть в інших країнах.

 Приїхати сюди на один-два дні, помилуватися природою, поринути у місцеву самобутність — чудова ідея для подорожі, а чи стали б ви тут жити?


My blog | Де знімали Левіафан | Tourist |

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *